четвер, 10 грудня 2015 р.

Стежинами дитинства та юності
Перенесемося подумки назад на 100 років до села Татарського (тепер Комишувате) Тут у видолинку завжди шуміли комиші – звідси і теперішня назва села. Тут 27 травня 1915 року в хліборобській сімї народився майбутній хлібодар. Змалечку його привчили шанувати хліб. Мудрою ревнителькою цих принципів виховання в сім’ї була баба Варіонка.
     Повернувся з громадянської війни поранений батько. Він плекав надію організувати комуну. Але не встиг, підкосив тиф. В 7 – річному віці осиротів Сашко, а через рік мати Марія Іларіонівна. Обливаючись слізьми, віддала його наймитувати до заможних селян. А згодом Гіталови вступили до СОЗу (Спілка обробітку землі), з якої утворилася і комуна, про яку мріяв батько. Два роки пастухував підліток, а коли на комунівських землях уперше прогуркотів трактор, серце його навіки прикипіло до цієї машини.
       З-поміж  своїх ровесників Сашко був непереможний. Ніхто ніколи не міг його побороти. Дарма, що наймит, що обідраний і шматок чорного хліба та цибулина – його постійний харч. Виростав дужий, жилавий, прудкий – весь у батька й прадіда, кість від кості, плоть від плоті степовик.